Історія села Озаринець своїм корінням сягає в далеке минуле. Свідченням
цього є знахідки, зроблені під час археологічних розкопок. На початку 60-х років на
околицях с.Озаринець працювала Ленінградська археологічна експедиція, під час
розкопок було знайдено велику кількість кам'яних знарядь праці, періоду пізнього палеоліту(скребачки, кам'яні рубила, кістки та зуби мамонтів). Частина з них і досі зберігається в музеї сільськой школи. Під час археологічних розкопок Київської археологічної експедиції початку 70-х років ХХ століття було знайдено знаряддя праці, посуд, житло, періоду трипільської, черняхівської культури, а також поселення скіфів. Археологічні знахідки свідчать про те, що територія була заселена з давніх давен.
* * *
За свідченням архівних документів: "Труди Подольського Єпархіального історико-статистического комитета" під редакцією священника Єфімія Сенцинського
" Приходи і церкви Подольськой єпархії"(м.Кам'янець-Подільський 1901 р.) "Озаринці - містечко, лежить воно при річці Немія в горяній місцевості за 10 км від Могилева на північ".
Перша письмова згадка про Озаринці відноситься до 1431року. "Король Ягайло на цьому селі записав (продав) 50 гривень Свентославу de Zadowya"(М.Грушевський "Барське староство"). Невдовзі село было викуплено, а в 1452 році король Казимір записав Озаринці до Ольчедаївської волості Теодорові Бучацькому, каштелянові Кам'янецькому, старості Подільському. Від Бучацьких Озаринці переходять (1553-1616 р.р.)до Язловецьких.
За свідченням Антоновича " На літо 1570 року в Озаринцях було 46 домів і 20 козацьких хат, козацька церква, базарна площа на лівому березі р.Немійки. Кількість жителів невідомо."
З 1616 року село переходить до рук Никодима Саяницького від імені княгині Родзивіль з
цього є знахідки, зроблені під час археологічних розкопок. На початку 60-х років на
околицях с.Озаринець працювала Ленінградська археологічна експедиція, під час
розкопок було знайдено велику кількість кам'яних знарядь праці, періоду пізнього палеоліту(скребачки, кам'яні рубила, кістки та зуби мамонтів). Частина з них і досі зберігається в музеї сільськой школи. Під час археологічних розкопок Київської археологічної експедиції початку 70-х років ХХ століття було знайдено знаряддя праці, посуд, житло, періоду трипільської, черняхівської культури, а також поселення скіфів. Археологічні знахідки свідчать про те, що територія була заселена з давніх давен.
* * *
За свідченням архівних документів: "Труди Подольського Єпархіального історико-статистического комитета" під редакцією священника Єфімія Сенцинського
" Приходи і церкви Подольськой єпархії"(м.Кам'янець-Подільський 1901 р.) "Озаринці - містечко, лежить воно при річці Немія в горяній місцевості за 10 км від Могилева на північ".
Перша письмова згадка про Озаринці відноситься до 1431року. "Король Ягайло на цьому селі записав (продав) 50 гривень Свентославу de Zadowya"(М.Грушевський "Барське староство"). Невдовзі село было викуплено, а в 1452 році король Казимір записав Озаринці до Ольчедаївської волості Теодорові Бучацькому, каштелянові Кам'янецькому, старості Подільському. Від Бучацьких Озаринці переходять (1553-1616 р.р.)до Язловецьких.
За свідченням Антоновича " На літо 1570 року в Озаринцях було 46 домів і 20 козацьких хат, козацька церква, базарна площа на лівому березі р.Немійки. Кількість жителів невідомо."
З 1616 року село переходить до рук Никодима Саяницького від імені княгині Родзивіль з
Острога. Потім - до Чурилів.
* * *
В документах 1600-1629р.р. замість Озаринці найчастіше зустрічається назва Ожаринці,
зрідка Базар. "...у 1629 році в Ожаринцях було 162 дома"(Книга Київського центрального архіву
№3637). Між 1629 і 1661 роками в Озаринцях були якісь несприятливі зміни, бо в 1661р."...в
Озаринцах было 5 домов крестьянских и 30 дворов казацких"(Архив Юго-Западной России, т.7, стр.516 ). В листопадi 1674 року польський король видав унiверсал на володiння селом Озаринцi синовi Остапа Гоголя - Прокоповi.
Наприкінці ХVII століття спадкоємцями Озаринець стають графи Дзедушицькі, потім Дзжерки, далі Косаківські. Саме за Дзедушицьких в 1741 році в Озаринцях було побудовано римо-католицький кам'яний костел Воздвиження Хреста Господнього, (в 30-і роки 20ст. костел був закритий, а приміщення перетворено в склад. Лише в 1987р. римо-католицька громада почала його відбудовувати.) Після приєднання Поділля, власниця Катерина Косаківська не захотіла присягнути цариці Катерині, через те маєтки її було конфісковано і надано Станіславові Комару(Комарову). Від Комарових Озаринці дістались Чацьким, пізніше Рафаловичам.
На кінець ХIХ століття Озаринці переходят в власність графині Марії Оеод
Франжинане. В 1719 році козаками було збудовано дерев'яну
церкву-Свято-Успенську. Вона була триярусна, з трьома куполами.
В 1864 році(все, що було звязано з козаками знищувалося) дерев'яну
церкву було розібрано, а матеріал відправлено в с.Вендичани, де з
нього було змонтовано церкву на цвинтарі. Місце престолу дерев'яної
церкви відмічено кам'яним хрестом, який стоїть і в наш час. В 1865
році на кошти графа Чацького, було закладено п'ятикупольний храм
разом з дзвіницею в честь Різдва Пресвятої Богородиці і освячений
в 1868 році (вартість будівництва 20000р золотом).
зрідка Базар. "...у 1629 році в Ожаринцях було 162 дома"(Книга Київського центрального архіву
№3637). Між 1629 і 1661 роками в Озаринцях були якісь несприятливі зміни, бо в 1661р."...в
Озаринцах было 5 домов крестьянских и 30 дворов казацких"(Архив Юго-Западной России, т.7, стр.516 ). В листопадi 1674 року польський король видав унiверсал на володiння селом Озаринцi синовi Остапа Гоголя - Прокоповi.
Наприкінці ХVII століття спадкоємцями Озаринець стають графи Дзедушицькі, потім Дзжерки, далі Косаківські. Саме за Дзедушицьких в 1741 році в Озаринцях було побудовано римо-католицький кам'яний костел Воздвиження Хреста Господнього, (в 30-і роки 20ст. костел був закритий, а приміщення перетворено в склад. Лише в 1987р. римо-католицька громада почала його відбудовувати.) Після приєднання Поділля, власниця Катерина Косаківська не захотіла присягнути цариці Катерині, через те маєтки її було конфісковано і надано Станіславові Комару(Комарову). Від Комарових Озаринці дістались Чацьким, пізніше Рафаловичам.
На кінець ХIХ століття Озаринці переходят в власність графині Марії Оеод
Франжинане. В 1719 році козаками було збудовано дерев'яну
церкву-Свято-Успенську. Вона була триярусна, з трьома куполами.
В 1864 році(все, що було звязано з козаками знищувалося) дерев'яну
церкву було розібрано, а матеріал відправлено в с.Вендичани, де з
нього було змонтовано церкву на цвинтарі. Місце престолу дерев'яної
церкви відмічено кам'яним хрестом, який стоїть і в наш час. В 1865
році на кошти графа Чацького, було закладено п'ятикупольний храм
разом з дзвіницею в честь Різдва Пресвятої Богородиці і освячений
в 1868 році (вартість будівництва 20000р золотом).
В другій половині ХVIII століття, згідно даних Сецинського, до приходу храму
Різдва Пресвятої Богородиці було приписано 746 чоловіків і 779 жінок - всього 1525.
Євреїв 372 чоловіків і 381 жінок(753). До Успенского приходу - 674 чоловіків і 694 жінок (1568), до костелу Відвідання Єлисавети Пресвятою Дівою Марією - 1133 душі. Загальна кількість жителів становила 4979 чоловік.
Поскільки віруючих було багато, то на великі свята більшість прихожан стояла на подвір'ї церкви, з цього приводу виникали бійки. Особливо багатолюдною і кривавою була бійка на Великдень 1882 році. Тому православні віруючі Шляхетчини, Волоського кутка та інші вирішили побудувати поруч з діючою церквою нову. Храм будувався по типу драньоруських церков у формі хреста і взв'язку з нехваткою коштів дуже довго. Лише у 1910 році, на Першу Пречисту, було відкрито Свято-Успенську церкву. Але в 30-і роки 20 ст., як і всі інші храми, її було закрито. Потім був склад, клуб, спортзал, музей. На сьогодні вона в занедбаному вигляді.
На подвір'ї сучасної школи, була ще одна триярусна церква (козацька), яка була збудована у 1918-1920 рр. Але парафіяни її продали, щоб оздобити Свято-Успенську церкву.
Різдва Пресвятої Богородиці було приписано 746 чоловіків і 779 жінок - всього 1525.
Євреїв 372 чоловіків і 381 жінок(753). До Успенского приходу - 674 чоловіків і 694 жінок (1568), до костелу Відвідання Єлисавети Пресвятою Дівою Марією - 1133 душі. Загальна кількість жителів становила 4979 чоловік.
Поскільки віруючих було багато, то на великі свята більшість прихожан стояла на подвір'ї церкви, з цього приводу виникали бійки. Особливо багатолюдною і кривавою була бійка на Великдень 1882 році. Тому православні віруючі Шляхетчини, Волоського кутка та інші вирішили побудувати поруч з діючою церквою нову. Храм будувався по типу драньоруських церков у формі хреста і взв'язку з нехваткою коштів дуже довго. Лише у 1910 році, на Першу Пречисту, було відкрито Свято-Успенську церкву. Але в 30-і роки 20 ст., як і всі інші храми, її було закрито. Потім був склад, клуб, спортзал, музей. На сьогодні вона в занедбаному вигляді.
На подвір'ї сучасної школи, була ще одна триярусна церква (козацька), яка була збудована у 1918-1920 рр. Але парафіяни її продали, щоб оздобити Свято-Успенську церкву.
* * *
Основним заняттям селян було землеробство і базарна торгівля продуктами скотарства, ковальськими та гончарськими виробами, а також продажею курячих яєць, які вивозили з Озаринець навіть за кордон. Майже всі ремесла були зосередженні в руках місцевих євреїв. Село було розміщене на торговому шляху, який пролягав лівим берегом Дністра. Від Бару він ішов вздовж р.Немійки до Лучинчика, Борщівець, Озаринець, далі до Могилева-Подільського і на південь України.
Цей торговий шлях був дуже неспокійний і небезпечним, адже зовсім поруч, на правому
березі Дністра тягнувся не тільки торговий, але й грабіжницький війсковий
Волошський шлях . Саме з нього робили спустошливі набіги турецькі війська на
Подільські землі. Круті, зарослі лісом, місцями, обривисто звисаючими до води кам'яними схилами берега р.Немійки, були надійним захистом для місцевих жителів від грабіжників. Саме тут, на крутім правім березі р.Немійки, в 1657 році була збудована кам'яна Озаринецька фортеця(в селi- Турецька крепость, в рiзних iнформацiйних джерелах-Замок). В 1690 році, під час спустошливого набігу турецьких військ, Озаринецька фортеця була зруйнована і тільки після вигнання їх з Поділля, в 1699 году - відбудована знову.
За свідченням того ж таки Антоновича, фортеця була побудована козаками під керівництвом Могилівського полковника Остапа Гоголя, предка відомого письменника М.В.Гоголя. По другим свідченням - під керівництвом Івана Богуна. План Озаринецької фортеці був прямокутним. В центральній частині південної стіни, де був в'їзд в фортецю, ще до нині
стоять мури двоповерхового будинку нижнього яруса надбрамної башні. В північно -
західній частині фортеці, вже майже не видно, є фундамент восьмигранної
башні, яка всередині була кругла. З північного сходу знаходилась башня,
від якої осталися склепіння і льохи. Вся площа фортеці була обнесена
кам'яними стінами, з східної і північної сторін вздовж стін були
муровані будинки. Під східним будинком знаходились льохи .
Східний зовнішній мур підпирали контрфорси. В західному мурі
були ще амбразури. На північ від фортеці був ще один двір, такий же
по площі, але стіни були нижчі і вужчі. На місці Озаринецької
фортеці є підземні ходи, в яких знаходили стародавню зброю, монети
часів римського імператора Трояна. Старожили розказують, що
підземні ходи вели від фортеці вниз під річку і вверх до
сучасного базарного майдану.
Цей торговий шлях був дуже неспокійний і небезпечним, адже зовсім поруч, на правому
березі Дністра тягнувся не тільки торговий, але й грабіжницький війсковий
Волошський шлях . Саме з нього робили спустошливі набіги турецькі війська на
Подільські землі. Круті, зарослі лісом, місцями, обривисто звисаючими до води кам'яними схилами берега р.Немійки, були надійним захистом для місцевих жителів від грабіжників. Саме тут, на крутім правім березі р.Немійки, в 1657 році була збудована кам'яна Озаринецька фортеця(в селi- Турецька крепость, в рiзних iнформацiйних джерелах-Замок). В 1690 році, під час спустошливого набігу турецьких військ, Озаринецька фортеця була зруйнована і тільки після вигнання їх з Поділля, в 1699 году - відбудована знову.
За свідченням того ж таки Антоновича, фортеця була побудована козаками під керівництвом Могилівського полковника Остапа Гоголя, предка відомого письменника М.В.Гоголя. По другим свідченням - під керівництвом Івана Богуна. План Озаринецької фортеці був прямокутним. В центральній частині південної стіни, де був в'їзд в фортецю, ще до нині
стоять мури двоповерхового будинку нижнього яруса надбрамної башні. В північно -
західній частині фортеці, вже майже не видно, є фундамент восьмигранної
башні, яка всередині була кругла. З північного сходу знаходилась башня,
від якої осталися склепіння і льохи. Вся площа фортеці була обнесена
кам'яними стінами, з східної і північної сторін вздовж стін були
муровані будинки. Під східним будинком знаходились льохи .
Східний зовнішній мур підпирали контрфорси. В західному мурі
були ще амбразури. На північ від фортеці був ще один двір, такий же
по площі, але стіни були нижчі і вужчі. На місці Озаринецької
фортеці є підземні ходи, в яких знаходили стародавню зброю, монети
часів римського імператора Трояна. Старожили розказують, що
підземні ходи вели від фортеці вниз під річку і вверх до
сучасного базарного майдану.
До жалю, час і люди не пожаліли будови фортеці ( розібрали на будівельні
матеріали, а зараз, коли можна хоть щось зберегти,"Зробили з неї скирту гною...". Куди
дивиться місцева влада ?)
У Куліварському яру був козацький цвинтар, де ще досі є залишки кам'яних хрестів з написами.
матеріали, а зараз, коли можна хоть щось зберегти,"Зробили з неї скирту гною...". Куди
дивиться місцева влада ?)
У Куліварському яру був козацький цвинтар, де ще досі є залишки кам'яних хрестів з написами.
* * *
За свідченнями старожилів(?), одночасно з фортецею, козаками полковника Остапа Гоголя, був збудованний водяний млин (діючий до цього часу !), який стоїть вище рівня р.Немійки. Параллельно руслу річки, був збудований підвідний канал (Млинівка) по якому потік води тече на колесо млина.
За свідченнями старожилів(?), одночасно з фортецею, козаками полковника Остапа Гоголя, був збудованний водяний млин (діючий до цього часу !), який стоїть вище рівня р.Немійки. Параллельно руслу річки, був збудований підвідний канал (Млинівка) по якому потік води тече на колесо млина.
Єврейська сінагога була збудованна в XVIII столітті - двоповерхова будівля прямокутньої форми з залишками чотирьох кам'яних колонн на ценральному(західному)вході, де 28 серпня 1941 року були закатовані і спалені заживо 86 євреїв.
В 1878 році було збудованно Озаринецьке міністерське однокласне училище. При ньому в 1897 році була відкрита церковна школа грамоти для дівчаток. Тут, і ще в чотирьох, розкиданних по Містечку будівлях:
- „Нижня школа” - колишнє приміщення волості(XIX-XX ст.), на пагорбі, коло будинку стояв пам'ятник царю Миколі( в кінці 1917р.був зруйнований)(з 2000р. молитвенний будинок ЄХБ);
- „На ділянках”- 3 будинки, в тому числі і в колишній попівській хаті(зараз залишився лише один будинок).
- „На хозяйстві” або „На конюшні”
- „Центральна школа” - зараз будинок обрядів;
Озаринецька середня школа проіснувала до кінця 80-х років ХХ століття.
Після 1917 р. було створено комітет для розподілу землі - церковної і поміщика
Рашедського. Зовсім ненадовго, з приходом до влади гетьмана Скоропадського,
в село вступили австро-німецькі окупанти. Влітку 1919 року, зі своїми військами,
Симон Петлюра з муру коло костелу закликав жителів боротись за незалежну Україну ( зі споминів старожилів Кофман Б.Г., Гуйван І.Г.,Бурик В.С.). Але військо Миколи Щорса прогнало петлюрівців. А сам Щорс виступав на мітингу перед жителями села.
В 1878 році було збудованно Озаринецьке міністерське однокласне училище. При ньому в 1897 році була відкрита церковна школа грамоти для дівчаток. Тут, і ще в чотирьох, розкиданних по Містечку будівлях:
- „Нижня школа” - колишнє приміщення волості(XIX-XX ст.), на пагорбі, коло будинку стояв пам'ятник царю Миколі( в кінці 1917р.був зруйнований)(з 2000р. молитвенний будинок ЄХБ);
- „На ділянках”- 3 будинки, в тому числі і в колишній попівській хаті(зараз залишився лише один будинок).
- „На хозяйстві” або „На конюшні”
- „Центральна школа” - зараз будинок обрядів;
Озаринецька середня школа проіснувала до кінця 80-х років ХХ століття.
Після 1917 р. було створено комітет для розподілу землі - церковної і поміщика
Рашедського. Зовсім ненадовго, з приходом до влади гетьмана Скоропадського,
в село вступили австро-німецькі окупанти. Влітку 1919 року, зі своїми військами,
Симон Петлюра з муру коло костелу закликав жителів боротись за незалежну Україну ( зі споминів старожилів Кофман Б.Г., Гуйван І.Г.,Бурик В.С.). Але військо Миколи Щорса прогнало петлюрівців. А сам Щорс виступав на мітингу перед жителями села.
* * *
В 1921-1923рр. село Озаринці було районним центром із своїм поштовим відділенням і телефоном. Райцентр охоплював 16 сіл. В березні 1921 року була створенна партійна організація ВКП(б), комсомольська - в 1923 році, перший секретар якої був Ракицький Семен Данилович. У 1930 році було організовано колгосп „Диктатура пролетаріату”, його першим головою був Кулівар Василь Герасимович. Колективізація в селі розпочалася в 1929 р. і закінчилась в 1931р. Більш ніж 20 господарів було вислано в Сибір та на Колиму. 7 липня 1931р. в Озаринцях був антиколгоспний виступ в якому приймало участь більш як 700 селян( в основному
жінки та молодь). Протягом штучного голодомору (1932-1933 рр.) в селі
вимерла більша половина населення - до 2000 чоловік. Єврейське
населення виручив „Торгсин”(торговля с иностранцами). Великих
втрат село понесло в 1936-1937 рр.-було репресовано більше як
150 жителів(в пам'ять озаринчан які загинули в1932-1937 рр. влітку
1995 році у дворі церкви поставлено дерев'яний хрест і відправлено
панахиду).
В 1934 р. було розукрупнення колгоспу на три:
„Диктатура пролетаріату”, „імені Постишева” і „імені Петровського”
( в 1936 р. переіменовано в „імені Ворошилова”).
жінки та молодь). Протягом штучного голодомору (1932-1933 рр.) в селі
вимерла більша половина населення - до 2000 чоловік. Єврейське
населення виручив „Торгсин”(торговля с иностранцами). Великих
втрат село понесло в 1936-1937 рр.-було репресовано більше як
150 жителів(в пам'ять озаринчан які загинули в1932-1937 рр. влітку
1995 році у дворі церкви поставлено дерев'яний хрест і відправлено
панахиду).
В 1934 р. було розукрупнення колгоспу на три:
„Диктатура пролетаріату”, „імені Постишева” і „імені Петровського”
( в 1936 р. переіменовано в „імені Ворошилова”).
Перший тракторист(1932 р)- Кучмей Танасій Афанасійович. Перший шофер
колгоспу - Бензар Стратій Матвійович.
Під час Великої Вітчизняної війни, на территорії с.Озаринець діяла підпільна організація з семи чоловік(?). В роки війни сільська рада називалась примарія. Багато односельчан з великою небезпекою для себе і своїх рідних переховували єврейські сім'ї від знищення їх окупантами. Це Бурик Христина і Софія, Гайворонюк Юстиній, Мельник Килина, Мельник Мокрина, Коняга Ганна,Соколовська Марія та інші. Не дивлячись на заборону оккупаційної влади, колишній фельдшер погранзастави - Стукаленко Костянтин Іванович надавав медичну допомогу євреям.
19 березня 1944 року- село було звільнено від окупантів. За роки війни загинуло 286 озаринчан, про що свідчить пам'ятник воїнам-односельчанам( відкритий 9 травня 1973 року), де викарбувано їхні імена. В жовтні 1994 року було відкрито пам'ятник євреям-жертвам фашистського геноциду.
* * *
Після війни були роки тяжкого відновлення господарства. Голод 1947 року в Озаринцях відчувався. Багато сімей недоїдали, опухли, але ніхто з голоду не помер. За роботу в колгоспі щовечора видавали по 250 гр муки. У 1949 році було об'єднано колгоспи імені Петровського і Ворошилова. У грудні 1950 року об'єднали колгосп „Диктатура пролетаріату” і імені Ворошилова. Головою колгоспу став Мединич Григорій Григорович. В 1951 році село було радіофіковано, а з 13.01.1961 року в село було подано електричну напругу від державної електромежі ( до цього часу була своя гідроелектростанція(з 1948р)-млин на "Острові"). В листопаді 1959 року до колгоспу „Диктатура пролетаріату” було приєднано колгосп
с.Борщівці(проіснував до 1962р.). Об'єднаний колгосп було названо іменем Щорса. В 1960
році в селі побудували лікарню на 35 ліжок. Озаринецьку медицину очолювали
Стукаленко Костянтин Іванович(в роки війни), Дзюбов Семен Григорович,
Заводницька О.В., Коврига В.Н., Янишин В.В.,Тулей А.Є., Лимаренко М.Й.,Мазур Т.В. В 1965 році колгоспом було збудовано дитячий садок(Перша завідуюча Невольчук Лідія Дмитрівна). В 1966 році було відкрито аптеку і збудовано водопровід (для центру села). У 1970 році відкрито новий Будинок культури, кафе-їдальня „Ластівка”, продуктовий магазин.
В 1969 році, після раптової смерті Мединича Г.Г., на посаду голови правління було обрано Рябошапку М.М, в листопаді 1973 року - Гнатика Василя Івановича, 12 берзня 1992 р. - Пшеничука Івана Івановича.
1 грудня 1997р. було створено с/г товариство з обмеженою відповідальність „Обрій”- голова Пшеничук І.І.
27 лютого 2000 р.с/г кооператив „Злагода”-голова Водзінська Г.І.
Продовження слідує...
Чекаємо Ваших відгуків і новин за період до 2015р.
Зразу прошу вибачення за історичні помилки чи
неточності. Якщо вони є, то напишіть.
колгоспу - Бензар Стратій Матвійович.
Під час Великої Вітчизняної війни, на территорії с.Озаринець діяла підпільна організація з семи чоловік(?). В роки війни сільська рада називалась примарія. Багато односельчан з великою небезпекою для себе і своїх рідних переховували єврейські сім'ї від знищення їх окупантами. Це Бурик Христина і Софія, Гайворонюк Юстиній, Мельник Килина, Мельник Мокрина, Коняга Ганна,Соколовська Марія та інші. Не дивлячись на заборону оккупаційної влади, колишній фельдшер погранзастави - Стукаленко Костянтин Іванович надавав медичну допомогу євреям.
19 березня 1944 року- село було звільнено від окупантів. За роки війни загинуло 286 озаринчан, про що свідчить пам'ятник воїнам-односельчанам( відкритий 9 травня 1973 року), де викарбувано їхні імена. В жовтні 1994 року було відкрито пам'ятник євреям-жертвам фашистського геноциду.
* * *
Після війни були роки тяжкого відновлення господарства. Голод 1947 року в Озаринцях відчувався. Багато сімей недоїдали, опухли, але ніхто з голоду не помер. За роботу в колгоспі щовечора видавали по 250 гр муки. У 1949 році було об'єднано колгоспи імені Петровського і Ворошилова. У грудні 1950 року об'єднали колгосп „Диктатура пролетаріату” і імені Ворошилова. Головою колгоспу став Мединич Григорій Григорович. В 1951 році село було радіофіковано, а з 13.01.1961 року в село було подано електричну напругу від державної електромежі ( до цього часу була своя гідроелектростанція(з 1948р)-млин на "Острові"). В листопаді 1959 року до колгоспу „Диктатура пролетаріату” було приєднано колгосп
с.Борщівці(проіснував до 1962р.). Об'єднаний колгосп було названо іменем Щорса. В 1960
році в селі побудували лікарню на 35 ліжок. Озаринецьку медицину очолювали
Стукаленко Костянтин Іванович(в роки війни), Дзюбов Семен Григорович,
Заводницька О.В., Коврига В.Н., Янишин В.В.,Тулей А.Є., Лимаренко М.Й.,Мазур Т.В. В 1965 році колгоспом було збудовано дитячий садок(Перша завідуюча Невольчук Лідія Дмитрівна). В 1966 році було відкрито аптеку і збудовано водопровід (для центру села). У 1970 році відкрито новий Будинок культури, кафе-їдальня „Ластівка”, продуктовий магазин.
В 1969 році, після раптової смерті Мединича Г.Г., на посаду голови правління було обрано Рябошапку М.М, в листопаді 1973 року - Гнатика Василя Івановича, 12 берзня 1992 р. - Пшеничука Івана Івановича.
1 грудня 1997р. було створено с/г товариство з обмеженою відповідальність „Обрій”- голова Пшеничук І.І.
27 лютого 2000 р.с/г кооператив „Злагода”-голова Водзінська Г.І.
Продовження слідує...
Чекаємо Ваших відгуків і новин за період до 2015р.
Зразу прошу вибачення за історичні помилки чи
неточності. Якщо вони є, то напишіть.
Шановні вебмастера, будь ласка, при використанні матеріалів з сайту на інших інтернет-ресурсах заслання на сайт обов'язкове.