Лірична сторінка

"Щоб  Ваші бажання були в захоплені від Ваших можливостей!"
КАРТА САЙТА
" До..."
3. Сон.
   Зморився, оченята злипаються.
А що? Такий напружений день.
Думки, як мальки, по дні моєї сірої речовини снують, то сюди, то туди.
Ша, заспокойтесь самі і мені дайте віддихнути.
Ой-йо-йой! Що це зі мною? Куди я падаю?
І землі не видно і неба не дістати. Лечу. Куди лечу? Чи падаю?  Спочатку страшно, аж дух захоплює. А зараз приємно, крилами махаю, вітер в вухах свище. Якими крилами? Де свище?! Земля приближається, дуже швидко. Крилоньки мої виносіть.
- Отче Наш,...
Не вспів - треба було раньше починати. І звідки воно взялось?
Бабуся молилась. Від цього мене як накрило, теплом і ласкою.
Мені добре. Я спокійно пливу. Хвостом виляю, весь такий гнучкий
і прозорий. Кругом мене такі ж як і я. Ура! Компанія, хоч буде з
ким поспілкуватись. Але вони чомусь мовчать, лишень хвостиками
чи жгутиками крутять, штовхаються - місця їм мало. І, дійсно,
мало. Господи! Знову невеличкий простір. В мене скоро клаустрофобія
розвиниться. Яке цікаве слово, мабуть щось розумне означає, а то чого б я його згадав. А їх кругом мене аж кишить, міліони  чи більше. І як ми всі тут поміщаємось? Ні вдихнути, ні продихнути. Як в сільському автобусі, та ще й бабульки вікна позакривали. Якісь всі нервові стали, вже мені передалось. Пора з цього автобуса... Ну все, мені надоїло! Де хвостиком, а де ліктями лізу вперед.
І тут, як греблю прорвало, прямісінько тобі цунамі на Філіпінах. Я-йак нас швирнуло кудись всіх разом, ледве хвости не пообривало.
Добре, що в мене реакція є і лікті, а здорова наглiсть - друге щастя.  Порозкидало нас, зате Вільні.
Проте, хто як ту Волю розуміє, той так і виживає.
Мені хотілось і нетерпілось побачити білий світ. І я рванув, як міг вперед.
Мені обовязково треба було Щось найти. Ще не знав Що але треба і в цьому я був неодинокий. Всі хто получив волю теж рвались вперед. Дивно, але ми плили. По головах, по хвостах, але плили. Як настоящі олімпійці - звідки сили брались, де ж той фініш?
Жарко, душно, народ не витримує, падає - зходить з дистанції. Я тримаюсь - від цього залежить мое майбутнє і на лише моє. А що це таке велике майже прозоре? Фініш?!
В глибині моєї свідомості сполохи моєї значимості.
Мені туди! Ривок, кручусь, як дзига - iнакше людиною не стати, майже вгризаюсь в невідоме і рідне. Розумію, що вляпався по самі вуха, чи хвіст. Зате перший і більше вже ніхто. За наслідки відповім потім, по всій строгості чоловічих законів. Ага, орел, відповість він! Долітався, чи доплавався. Знову щось не так. Я розчиняюсь, таю.
Хвіст відпав. Фініш повністю мене проковтнув(хоч би не подавився) і почав ділитись на двоє, четверо, восьмеро...
В цьому моя значимість? Воно мені було треба?
А що? Без мене поділитись не вийшло б?
І де я тепер? А мій чудовий вертлявий хвіст?
Аж сумно стало, грудка в горлі. Зараз заплачу...
Ба, та це я спав. Присниться ж таке. Ніби насправді це було
зі мною. Дивне, я вам скажу, тоді моє минуле.
Та й зараз теж не все ще зрозуміло. Може ще трохи поспати, Вони Там ще не встали.
Чуєте як Вона посапує?
Ха, а це рядом Він хропака дає - со-юз-ничок.
Нехай сплять, набираються сил, бо я рано встаю...
                               
Шановні вебмастера, будь ласка, при використанні матеріалів з сайту на інших інтернет-ресурсах заслання на сайт обов'язкове.
Яндекс.Метрика